Мистецтво й сучасні технології. На перший погляд, досить дивне поєднання, але чи настільки воно незвичне сьогодні?
Світові музеї та виставкові зали активно залучають сучасні технології для експозицій, вистав, виставок та навіть використовують їх як частину мистецьких творів. Редакція LifeGid поспілкувалась з одеськими діячами мистецтва, аби дізнатись про вітчизняні реалії використання сучасних технологій в мистецтві, а також про перспективи розвитку цього напрямку в Україні.
Класика та технології
Дмитро Богаченко, завідувач художньо-постановочною частиною Одеського національного академічного театру опери та балету.
— На вашу думку, який сучасний стан та перспективи розвитку українського театрального мистецтва?
— Перспективи були б райдужні, якби не карантин. На жаль, за цей рік сильно впали і якість, і рівень вистав, і рівень підготовки технічних служб. Через це, відповідно, впала і відвідуваність. З огляду на дозволені 50% наповненості залу, впали і заробітки в театрі. Саме ці умови не дозволяють розвивати будь-яке технічне оснащення.
Сьогодні Одеський національний академічний театр опери та балету розвивається, ставить нові постановки. Ми, звичайно ж, намагаємося залучати нові технології. Із задоволенням користуємось сучасним професійним проєктором Epson, який ми залучаємо до багатьох наших постанов.
Так, карантинні заходи привели до того, що довелось викручуватись концертами, збірними балетними дивертисментами (прим. — цикл танцювальних та декламаційних номерів). Аби це не виглядало сухо — активно використовуємо сучасні технології, зокрема мультимедійний проєктор Epson. Проте, думаю, що з часом ми почнемо формувати бюджет, виходячи вже з карантинних обмежень.
Ми намагаємось переходити на більш сучасні форми, використовувати більше відео у наших виставах та постановках. Звичайно, люди старої формації не завжди розуміють, не хочуть бачити та не готові прийняти нові технології.
Що читають з цим матеріалом сьогодні?
- Музеи мира — рейтинг лучших инстаграм-коллекций искусства
- Белгород-Днестровская крепость — загадочный музей у лимана
- Парфёнов раскрыл секреты картин импрессионистов
— Сьогодні сучасні технології активно проникають в різні сфери життя і мистецтва. Чи потребує цього театр? Чому?
— Звісно. Завдяки сучасним технологіям можна відтворити будь-які голографічні зображення. Так, це дуже дорого. Але, гіпотетично, якщо докласти зусиль та побачити в цьому сенс і конкретну ідею, то можна ставити балет з Маєю Плісецькою, яка танцюватиме поруч.
У нашого глядача рівень сприйняття класичної культури дещо знизився. Адже у сучасному кіно демонструють круті спецефекти, і стає складно уявити якісь видовищні заходи без них. Для середньостатистичного глядача театр і опера видаються нудними, а завдяки сучасним технологіям в театр можливо привнести ці спецефекти наживо.
— Як ви гадаєте, яким чином впливають інсталяційні проєктори та використання інших технологій на враження глядачів? Чи вдається вам з їх допомогою перевтілювати класичні постанови?
— У театрі є постановка «La Traviata». Це класична музика Джузеппе Верді, легка опера, яку знають усі, навіть ті, хто не має ніякого відношення до театру. Наш головний режисер зробив нову, сучасну версію цієї вистави з використанням елементів проекційного 3D мапінгу.
Якщо дивитись з боку класичного спектаклю, то це виглядає еклектично; це новий подих у класику. Її варто побачити, адже це незвична опера, не така, до якої ми звикли.
— Яка роль сучасної техніки у житті театру? У чому вона полягає?
— Колосальна. Сьогодні усе тримається на технологіях. По-перше, ми отримуємо можливість економити кошти, адже технології допомагають знизити рівень енергоспоживання. По-друге, підвищилась якість та рівень ефектів у освітленні та звуці.
Раніше ми могли користуватися тільки тим технічним оснащенням, яке було на сцені. Наприклад, в нашому театрі — це плунжерна система. Тобто можна підняти її на кілька рівнів та поділити площину сценічного простору.
В інших театрах — це коло, що крутиться, або сцена, яка зсувається для зміни декорацій. Це різні технології, але це була лише одна можливість, яку ми могли використовувати в рамках сценічного простору.
Сьогодні ж, ми маємо необмежені можливості у використанні світлових та звукових ефектів. На додаток, за допомоги фахівців, можна зробити автоматизовані системи, якими можна буде керувати зі смартфона. Потрібно лише намалювати траєкторію та створити план вистави.
Відпаде необхідність у залучені додаткових спеціалістів — знову ж таки, економічний чинник. Якісно налаштована технологія виключає людський фактор: запізнився, не встиг, забув тощо. Таку автоматизацію можна застосувати для вистав під фонограму.
У класичних же виставах театру опери та балету, у 98% відсотків випадків, грає живий оркестр. В такому випадку потрібні дійсно хороші фахівці, які бачать диригента, відчувають музику та можуть керувати та коригувати управління девайсами під час вистави.
Сучасні технології сильно спрощують життя та починають широко використовуватись, однак не скрізь. Ми також не втрачаємо можливості використовувати старовинні класичні «технології» та елементи — завіса, «задник» тощо, адже не завжди технікою можна створити живий рух окремого елементу в сценографії. Це виглядає набагато красивіше, яскравіше і жвавіше.
— Який найяскравіший приклад вистави з вашого творчого досвіду спричинив фурор серед глядачів саме завдяки проєкційним технологіям?
— В Одесі складно назвати такий яскравий приклад. У світовій практиці — звичайно, так. Перше, що колись справило на мене враження — це була московська оперета і спектакль «Граф Орлов», де вони почали використовувати LED-екрани та проєкції. Потім у них був мюзикл «Граф Монте-Крісто», в якому також широко використовувались технології.
Однак, це був не штатний спектакль, а продюсерський центр, який міг дозволити такі серйозні вкладення.
На жаль, в Україні я ще не бачив такого, щоб якийсь спектакль, завдяки сучасним технологіям, спричинив фурор. Сподіваюсь, це лише поки що. Але вже сьогодні люди все більше і більше використовують і проєктори, і зображення на моніторах, і димові та світлові спецефекти.
Ось як ми: купили один, але яскравий інсталяційний проєктор зі змінною оптикою для більш гнучкого застосування в різних спектаклях, а далі фантазія вже грає свою роль. Десь використовується проєкційний тюль, десь використовується дим на який працюється зображення і т.д.
Раніше згадана опера «La Traviata» стала нашою першою модерновою виставою, де по максимуму використовувались можливості сучасних проєкційних технологій. Це був дуже дорогий проєкт і, мені здається, що це великий крок, або ж навіть стрибок вперед, особливо для нашого міста.
Спасибі, нашому головному режисерові, Євгену Вікторовичу Лавринчуку, який не побоявся залучити мультимедійні технології. У нього дуже свіжий і сучасний погляд на мистецтво. Варто віддати йому належне: його постановки — це щось нове, не те, що ми зазвичай звикли бачити на українській сцені.
Глядачі не завжди звично реагують на це, не всі готові до сучасних форм. Але наш головний режисер зробив наступний крок: він поєднав хрестоматійне виконання цієї опери із сучасними елементами мультимедійних декорацій.
У той момент, коли глядач відволікається на якісь спецефекти, і йому це може не сподобатись (або це незвично для нього виглядає на сцені), у цей момент долучається музика, класичне виконання та звичні герої. Це послаблює можливі негативні враження від сучасних технологій для глядачів старшого віку.
- Купить жилье в Италии — цены, налоги и сдача в аренду
- 20 секретов настоящего итальянца
- Дизайнер Юлия Магдыч: «Насчитали 42 компании, ворующих наши идеи»
— На що в першу чергу ви звертаєте увагу при виборі проєкційного обладнання для театру?
— Перш за все, звертаємо увагу на максимальну кількість можливостей, які можемо здійснити з цією технікою. Так, завдяки одному професійному проєктору Epson, ми можемо поділити сцену на кілька площин, пустити кілька зображень і отримати відчуття того, що працює одразу декілька проєкторів. Або ж змінити оптику і розмістити проєктор на різній відстані відповідно до потреб в оформленні сцени під конкретну постанову.
Окрім цього надзвичайно важливу роль відіграє якість зображення. Тому, що в театрах обладнання купується не на один раз і нам дуже важливо, аби воно не застарівало швидше, ніж ми його зможемо освоїти. Саме тому ми обрали сучасний проєктор с лазерним джерелом світла та високою яскравістю 15 000 люменів.
— Кілька порад для колег.
— Головне — не бійтеся використовувати будь-які сучасні технології. Майте хорошу фантазію та навчайтесь. Якщо щось незрозуміло — питайте, дізнавайтеся, усі завжди йдуть на контакт. Ми отримали досвід і готові ним поділитися з усіма іншими, аби мистецтво розвивалося в ногу з часом.
Не треба боятися і соромитися використовувати абсолютно будь-які технології. Може спершу це буде виглядати незвично і дивно. З часом, усі звикають, адже це виглядає дуже круто.
Сцена Одеського національного академічного театру опери та балету
Сучасність та технології
Семен Кантор, директор Музею сучасного мистецтва Одеси.
— Що для Вас сучасне мистецтво? Де закінчується традиційне і починається сучасне? Є якісь певні критерії?
— Для мене сучасне мистецтво з’явилося приблизно одночасно із дуже глибокими соціальними змінами. Це пов’язано з тим, що автори перестали вважати себе деміургами, які стоять на високому Олімпі, та віщають занімілим глядачам — змінилася сама суть нашого соціуму.
Люди мистецтва стали говорити з глядачами, слухачами, як рівний з рівним. Обговорювати, ділитися і прислухатися до їхньої думки. Раніше вони проголошували свої маніфести, не надто чекаючи реакції глядача. Але зараз мистецтво стало інтерактивним. Творці чекають реакції глядача як співрозмовника і співучасника.
В цьому і полягає сучасне мистецтво. Очікуючи естетичної та інтелектуальної реакції глядача і слухача прийшов інтелект. Для більшості країн Європи це ознаменувало появу концептуалізму.
— Ви в одному зі своїх інтерв'ю сказали, що «музей — це нудна адміністративна діяльність». Якими методами ви користуєтесь, щоб якось її урізноманітнити? Чи допомагають вам у цьому сучасні технології?
— Звичайно, допомагають сучасні технології. Що з себе представляє адміністративна та організаційна діяльність керівника музею? У нас маленький приватний музей, маленький колектив, тому, особливо на початковому етапі, ми зіткнулися з проблемою, коли з’являється велика задача, то доводиться вирішувати усім.
Ми створювали перший в Україні музей сучасного мистецтва, аналогів якому не було досить довго. Я був змушений забувати свої адміністративні завдання та інженерну освіту, згадавши про свою першу освіту — художню. Був змушений писати тексти та відповідно — приймати кураторські дії з підготовки експозицій.
В перші роки, було досить складно знайти мистецтвознавців, кураторів, які були готові за освітою, а по-друге, які були готові співпрацювати з нашою інституцією, не переконавшись, що ми дійсно розуміємо, що ми хочемо.
Завдяки цьому, у мене є певний досвід за плечима і він пов’язаний, звичайно, з використанням сучасної техніки.
На початку, словосполучення «сучасна техніка» обмежувалось хорошими проєкторами, адже загальновідомо, що у 2008 році жоден музей України не використовував відео в основній експозиції. Ми повинні були освоювати появу мультимедійних проєкторів в експозиції, освоювали відеоарт з відповідною технікою. Це здається досить смішно, але у 2008 це було новинкою.
З 2017 року Вікторія Велікодоменко створила в основній експозиції science art. Це була перша спроба ввести VR в мистецтво. Ми це зробили, але, на жаль, творів, які можна було б транслювати через цю техніку не було. Проєкт ми закрили в очікуванні нових програм від одеситів. Сподіваюсь, наступну експозицію наші куратори розмістять за допомогою VR.
Саме тому маємо негативний досвід, втім, не через техніку, а тому що підвели художники.
— Що нового принесли сучасні технології в мистецтво?
— Вони змінюють сутність мистецтва. Буваючи в західних музеях або галереях, можна навіть згадати й наш Пінчук арт-центр. Там представляються твори закордонних художників, де є проекційний мапінг на невеликих негладких поверхнях, і VR, і світло. Це зовсім інший світ, зовсім інші твори.
Крім того, Музей сучасного мистецтва Одеси також займався мапінгом. Будівля нашого музею була майданчиком для тих чи інших творів мистецтва, пов’язаних з мапінгом.
Наприклад, художник Степан Рябченко показував перший варіант свого твору на стіні нашого музею. Це вдалося зробити завдяки використанню сучасного проєкційного обладнання від Epson з гарною кольоропередачею та високою яскравістю.
На жаль, наші художники дещо відстають від закордонних. Це не від того, що вони погано освічені або тому що у них немає уяви. Просто в Україні дуже мало партнерів у вигляді галерей і арт-центрів.
— Які ще технології, на вашу думку, можна залучити для створення музейних експозицій?
— VR і доповнена реальність, різного роду мапінг на невеликих негладких поверхнях. Це дуже цікаві речі. Вони якісно розширюють можливості авторів та експонентів. Вражаюче виглядають кімнати із різним освітленням. Зараз ми створюємо з одним з одеських художників цікавий проєкт з мультимедійними проєкціями на різні площини.
— Яку експозицію музею з використання сучасних технологій ви вважаєте найуспішнішою?
— Ми не повною мірою використовуємо сучасні технології. Треба бути сміливими, усвідомлювати, що для європейської країни те, що маємо, не можна назвати сучасними технологіями.
Наші колеги з центру Пінчука нам періодично нагадують, що це таке, але вони представляють закордонних авторів. Ми, перш за все, орієнтовані на місцеві витвори мистецтва, які розраховані на сучасні технології, але їх, на жаль, немає в нашому розпорядженні.
— Яким ви бачите майбутнє сучасного українського мистецтва?
— Я бачу його таким, де активно використовуються сучасні технології.
В Одесі є кілька художників які зайнялися використанням VR-технологій. Це дуже експериментально, дуже боязко, але це ще не перетворилося в мейнстрим. Це спроби та, швидше, технічні атракціони, ніж мистецтво.
Нашим художникам треба навчитися користуватися сучасними технічними засобами, аби створювати твори мистецтва, а не лише атракціони, шоу та інтерактивні речі. А все це тому, що у них немає відповідного запиту від суспільства.
— Кілька порад колегам.
— Я хочу побажати колегам того, що і собі бажаю. Щоб з’явилися потужні державні чи громадські організації, які готові підтримувати проєкти, де буде використовуватися сучасна техніка. Тоді багато наших художників матимуть змогу створювати твори, про які говоритимуть журналісти, не звертаючись до закордонних аналогів. Потрібна громадська підтримка, і я бажаю усім її дочекатись.
Читайте також
