Повномасштабна війна, розв‘язана рашистами на українській землі, змінила долі всіх людей у нашій державі. Відомий актор Євген Нищук, разом із тисячами українців, став на захист рідної країни. Нині він бере участь у військових операціях, а у дні, коли відбувається ротація, приїжджає до нашої столиці, аби взяти участь у виставах Національного театру ім. Івана Франка і Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір`я».
31 травня Євген Нищук виступить у знаковій постановці - «Прекрасний звір у серці» на сцені театру «Сузір‘я» (який після тримісячної паузи, викликаною війною, відкривається). Ця вистава сьогодні набула інші смисли та акценти…
ВОЇН І ПОЕТ
Війна кардинально змінила життя популярного актора, який став добровольцем, влився у ряди тих, хто відчуває громадянський поклик із глибин свого патріотичного серця. «Добровольці - це ті, кому ніколи не буде байдуже, — каже Євген Нищук. — Я маю честь називатись добровольцем. Разом з десятками, тисячами інших маю честь служити Україні»!
Євген НИЩУК: «Я маю честь називатись добровольцем. Разом з десятками, тисячами інших маю честь служити Україні»! Фото з особистого архіву Євгена Нищука
Треба зазначити, що твори Вінграновського нікого не залишають байдужими… Спочатку у виставі напівсфера, яка слугувала коконом, перетворюється то на… казан, то на замкнене коло, з якого не вирватись. І на словах Поета-Нищука: «Я задихаюся!» капсула закривається, а глядачі бачать ізоляцію героя та простору, в якому у совєтські часи людям довелося жити…
Звучить вірш «Мій народ», згодом «Душа наїлася і бреше», а тлом служать знову дитячі пісеньки радянської пори…
Гострота у цих мізансценах особливо сильна. Ми бачимо конфлікт двох реальностей і розуміємо, чому Микола Вінграновський, який був народжений вільним, міг би високо літати, але митцю радянська цензура цинічно ламала крила…
Нагадаємо, ще студентом Вінграновський зіграв головну роль у «Повісті полум’яних літ», а фахом своїм обрав кінорежисуру (він створив 10 художніх фільмів, серед яких — «Берег надії», «Климко"та ін.).
З 1960 р., після закінчення ВДІКу, Вінграновський був режисером Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. У 1989−1993 рр. він був головою Українського відділення ПЕН-клубу, і ця почесна неоплачувана посада — єдина з тих, що обіймав поет.
Перші вірші Вінграновського побачили світ у 1957 р. в журналі «Дніпро», чотири поезії було опубліковано в 1958 р. в «Жовтні», але справжній розголос принесла добірка «З книги першої, ще не виданої», яка з’явилася у «Літературній газеті"7 квітня 1961 р. Наступного року ця книжка вийшла в світ під назвою «Атомні прелюди» й стала одним з найголовніших побудників полемічного виру навколо нової поетичної генерації.
Майже одночасно з поезією Микола Вінграновський писав і прозу. Він створив кілька повістей та багато оповідань, і вони також стали важливою сторінкою його творчості (особливо повісті та оповідання 1980-х років). Письменник виробив оригінальний стиль, який, по суті, відповідає його поетичному письму.
Сюжети прозових творі мають дуже відносну подієву основу і сповнені описом почуттів, якими автор щедро наділяє звірів, птахів, рослини й воду, сполучені в єдиний, самодостатній світ. Химерний, дивацький, перейнятий гумором, він випромінює світло духовної свободи.
У повісті «Кінь на вечірній зорі"(1986) показана стоїчна витривалість українського народу, його життєлюбний дух; повість «Первінка"(1971) відображає моральне становлення особистості, «Сіроманець"(1977) — конфлікт цивілізації та природи, а «Літо на Десні"(1983) — безпричинність справжньої доброти.
Вінграновський помер 27 травня 2004 року в Києвi, похований на Байковому кладовищі…
***
Вистава «Прекрасний звір у серці»
— це психологічна притча про Поета. Глядачі бачиать чоловіка у човні, який пливе рікою, а кадри транслюються на верхівці сцени. Принцип кільцевого обрамлення, коли герой прийшов зі стихії і знову повертається в неї. Звучить колискова…
Фото надане театром «Сузір‘я». Сцена з моновистави «Прекрасний звір у серці»
За словами режисера Олексія Кужельного, передивляючись старі записи Миколи Вінграновського, він найшов листок, де рукою поета був написаний рядок: «Прекрасний звір у серці»… і ці слова дали назву моновиставі. Цим віршем:
«Оце і все… Услід мені візьміть
Багряну орхідею у відерці…
Ви чуєте? Ви чуєте — він спить!
Він спить, мій звір! Прекрасний звір у серці!"
закінчується постановка, залишаючи у глядачів простір для роздумів…
Фото надане театром «Сузір‘я». Сцена з моновистави «Прекрасний звір у серці»
«СКОРО УКРАЇНА, ЯК ФЕНІКС, ВІДРОДИТЬСЯ З ПОПЕЛУ»
Нині, коли після звільнення від окупантів, були показані звірства рашистів у Бучі, Гостомелі, Ірпені, Бородянці сотні закатованих і вбитих мирних людей, кров застигає у жилах. Ці містечка були форпостом столиці. Бої там точилися цілий місяць, а люди залишалися в окупації кремлівських загарбників.
Зараз путінську орду відкинули з Київщини… Українська армія сьогодні не лише веде оборону, а й провела низку успішних контрнаступних дій, завдяки яким вдалося розблокувати Харків, Миколаїв. Також тривають бої на Херсонському напрямку. Хоча тривають напружені бої на сході та півдні України, але завдяки бійцям ЗСУ и Територіальної оборони щоденно ворога відтісняють з нашої рідної землі.
«Я впевнений, що скоро Україна, як Фенікс, відродиться з попелу», — підкреслює Євген Нищук. — «Дорога життя».. боляче бачите таке в Україні, в центрі Європи, у ХХІ столітті! Київщина… Але ми не кидаємо своїх! У єдності наша сила і тепер це бачить весь світ. Ми згуртовані: і цивільне населення, і військо, і влада. Ми впевнено перемагаємо окупанта. Ми встоїмо. Ми відбудуємо наші міста. А поки — працюємо, не покладаючи рук. Допомагаймо ближнім, тим, хто цього потребує. Щоденно, щохвилинно — кожен на своєму місці. З нами правда І з нами Бог!
Коли дехто з іноземних ЗМІ каже, що «треба вміти пробачати», то я відповідаю: «Ніколи! Ніколи не пробачу ні я, ні мільйони українців»! Не пробачимо жодну сльозинку на очах наших дітей! Не пробачимо жодне відібране життя! Не пробачимо жодну розбиту шибку та втрачену домівку. Не пробачимо втому, не пробачимо розлуки, не пробачимо розгубленість…
Та ми боремось. Ми сильні! Ми відбудуємо нашу Україну разом: наш Харків, Чернігів, Бучу, Гостомель, Житомир і Маріуполь… Ми вже перемогли! А московський окупант, кожен, хто прагнув нашої землі, наших людей — згине!
Щоденно працюючи у складі територіальної оборони на Київщині, що продовжує обороняти підступи до столиці, я у рідкісні хвилини відпочинку, відкриваю новини і щоразу бачу інформацію про ті страшні речі, що коїть російський окупант по всій нашій Україні.
Розстріли у Чернігові мирних людей, що стояли в черзі за хлібом, розстріли житлових кварталів Харкова, ракетні залпи у напрямку Києва, окупанти роблять вогневі точки у лікарнях тимчасово окупованих міст та прикриваються нашими людьми!
Це жахливі, нелюдські вчинки, прощення за які не буде ніколи! Ця наша ненависть — на століття! І ми не зупинимось, поки не примусимо їх відповісти за кожну сльозинку, за кожну краплю невинної крові, за кожен наш дім, за кожну нашу вулицю…
Моє серце обірвалось від новини з такого рідного мені Маріуполя. Де я бував незліченну кількість разів, звідки багато друзів, там де не раз грав вистави, декілька років тому я проводив легендарний фестиваль «Червона Рута»… Де такі теплі вечори і пахне морем… російському окупанту бажаю якнайскоріше вирушити на концерт кобзона! Там вам і місце"!
***
Процитуємо й Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного, який 19 травня взяв участь у засіданні Військового комітету НАТО на рівні головнокомандувачів (начальників штабів) у форматі з Україною. Про це він повідомив у Facebook.
«Наш народ платить надзвичайно високу ціну за свободу і європейський вибір, а Європа переживає найбільшу безпекову кризу з часів Другої світової війни. Повторив свої слова, сказані на засіданні Військового комітету НАТО в січні минулого року: відповідь агресору має бути консолідованою. Війна з 2014 року стала для нас, українців, справжньою війною. Не АТО, не ООС, а саме війною. І кожен день цієї війни, кожен убитий солдат, кожна покалічена доля були для нас наукою», — заявив головнокомандувач ЗСУ.
За словами Залужного, Україна розуміла, що рано чи пізно почнеться повномасштабна агресія РФ, і готувалася до неї. «Ми чітко розуміли, що саме перший місяць буде переломним. Нам вдалося відібрати у противника стратегічну ініціативу, завдати критичних втрат, змусити відмовитися від головної мети — захоплення міста Києва», — написав він Facebook.
Головнокомандувач підкреслив, що українська армія сьогодні не лише веде оборону, а й провела низку успішних контрнаступних дій, завдяки яким вдалося розблокувати Харків, Миколаїв. Також тривають бої на херсонському напрямку. Захисники Маріуполя, які стримали багатотисячне угруповання російських військ, дали можливість українській армії обладнати оборонні рубежі на інших напрямках.
«Якби були живі наші діди, які воювали у Другу світову війну, побачивши те, що відбувається в Україні, вони б заплакали. Методи нацистів не змінилися. Це тотальне знищення цивільних об'єктів, убивства мирних людей, це гуманітарна катастрофа, унеможливлення постачання гуманітарних вантажів.
Противник чудово розумів і розуміє, що він коїть. Перехоплення розмов російського військового командування підтверджують, що вони робили все це свідомо. Увесь світ знає, що таке Буча, Гостомель, Бородянка. Це величезне горе в ХХІ столітті в самому центрі Європи», — сказав він.
Євген Нищук: «НИНІ У НАС У РУКАХ — НЕ МАКЕТИ ПІСТОЛЕТІВ, ЗРОБЛЕНІ НАШИМИ ТАЛАНОВИТИМИ БУТАФОРАМИ, А РЕАЛЬНА ЗБРОЯ»
«Час коли народитись не вибираєш… Знаєш, коли лежиш ось так, то багато про що думаєш. І тоді багато чого, що раніше було зовсім непомітним, здається надзвичайним. І знаєш, чого я тепер просто не можу зрозуміти? Що ось двоє кохають одне одного так, як ми, і все-таки один помирає. Потрібно, щоб вмирали тільки самотні. Або коли ненавидять одне одного. Але не тоді, коли кохають…» — це цитата з вистави «Три товариші» за Ремарком, яку ми граємо у Національному театрі ім. І. Франка, — каже Євген НИЩУК. - Історія про війну, дружбу, кохання. Про війну, яку тепер ми бачимо не на сторінках книжок, не на сцені театру. А бачимо в себе вдома. Війну, яку розв‘язав божевільний російський тиран путін та підтримали його озброєні пси.
І тепер ми не на підмостках театрів — ми в окопах та бліндажах, у нас у руках — не макети пістолетів, зроблені нашими талановитими бутафорами, а реальна зброя. Сьогодні я не вдягаю свій костюм, дбайливо приготований костюмерами, а беру бронежилет, каску та зброю. Цьогоріч реальність інша…Ми стоїмо за нашу країну, за наш народ, за наш театр!
Ми НІКОЛИ не забудемо наших колег, що віддали у цій боротьбі своє життя, ми НІКОЛИ не пробачимо знищеного Донецького драматичного театру м. Маріуполь, не подаруємо викрадення Олександра Книги, директора Херсонського театру ім. М. Куліша (слава Богу, йому вдалося вирватись з окупації і нині він у Львові хоче відродити відомий Міжнародний фестиваль «Мельпомена Таврії» в онлайн-форматі. — Т.П.). Ми не пробачимо свідоме знищення ворогом нашої культури! Рашисти — це тварини без роду і племені, що страждають по втраченому фаст-фуду та соцмережам, не можуть усвідомити — наші ідеали інші. Вони незнищенні, наш народ незнищенний, наша культура — вічна! І після перемоги, яка обов‘язково буде, ми відплачемо всіх загиблих. Ми обнімемось з живими. Ми зіграємо найкращі вистави. Ми перемагаємо! Україна вже перемогла"!
Тетяна ПОЛІЩУК
