Вишукана краса, енергетика і музика мистецтва при +5 за Цельсієм.
Каюся, давно не був у музеях. Востаннє - ще до повномасштабного вторгнення — наче у минулому житті.
Про Музей порцелянових скульптур лише читав. Понад три роки давній друг і товариш, непересічна людина Олександр Швець щоранку викладав у соцмережі фотографії дивовижної краси композицій і фігур. Доповнюючи цікавою й пізнавальною розповіддю про історію їх створення, місце народження, легенди, мандри, пригоди, обставини, за яких ті опинилися у його приватній колекції.
Сотні, тисячі підписників чекали цього захоплюючого ритуалу. Традиційні щоденні пости, до яких усі звикли, залучали до неповторного світу високого мистецтва, збагачували новими, енциклопедичними знаннями, дарували естетичну насолоду, заряджали оптимізмом, відволікали від невеселих думок, смутку, розпачу, безнадії.
Не пригадую, коли саме Швець поділився ідеєю створити у Києві власний Музей порцелянових скульптур, основу якого б склали експонати унікальної колекції. Задум сподобався, і його втілення в життя шанувальники сприйняли на ура. Час від часу навіть нетерпляче нагадували: «Ну коли, коли ж нарешті побачимо оту красу вживу?»
Музей мав відкритися навесні минулого року. Те, що сталося 24 лютого 2022-го і, на жаль, продовжується досі, внесло свої корективи. Офіційного відкриття поки не відбулося. Але…
Фізично музей є! Він існує! І навіть влаштовує індивідуальні екскурсії, привідкриваючи вікно у прекрасне.
***
День, коли там пощастило побувати і мені, зранку не задався — одна за одною лунали сигнали повітряних тривог. Подумалося: певно, нічого з того не вийде, доведеться переносити. Втім, знаючи Швеця не тільки як засновника й головного редактора багатьох популярних газет, до того ж, багатолітнього футбольного вболівальника, надіслав йому СМС з підтекстом: «Матч відбудеться за будь-яких умов?»
Відповідь у притаманному Швецю стилі надійшла за кілька хвилин і містила одне лише слово: «Звичайнісінько!»
І от ми, декілька щасливчиків, у музеї. Він знаходиться в історічному місці столиці - між Андріївським узвозом, Воздвиженкою, Глибочицею і Подолом.
Сказати, що вражені - замало. Ми збентежені, зачаровані представленими шедеврами з порцеляни. У ролі гіда сам Швець. У верхньому одязі, спортивній шапочці.
В залах прохолодно (на термометрі +5), і завчасне прохання одягатися тепліше виявляється зовсім не зайвим. У приміщенні вимкнена електрика, отже Швець підсвічує виставлені роботи ліхтариком. Але усе відступає на задній план, бо те, з якою любов"ю, пристрастю, захопленням він розповідає про кожен експонат, заворожує вже з перших слів…
Ось вишукана робота іспанських майстрів знаменитої мануфактури Ллардо — вражаюча витонченістю деталей скульптура юної, вродливої дівчини. З неї фактично почалося неординарне хобі родини Швеця. Тоді, 30 років тому, відпочиваючи на Болеарських островах, на Мальорці, Олександр Юхимович з дружиною просто заради інтересу придбали кілька подібних фігурок як сувеніри друзям і знайомим, а цю залишили собі.
Потім було багато відряджень, відпусток, подорожей по різних країнах. І звідусіль вони привозили оригінальні витвори мистецтва — іспанських, італійських, голандських, німецьких, австрійських майстрів порцеляни.
Географія місць, звідки експонати ведуть свій «родовід», викликає захват — Сингапур, Єгипет, США, Велика Британія, Франція, Таїланд…
Більшість робіт було придбано на всесвітньо відомих аукціонах, профільних інтернет-ресурсах, в антикварних магазинах, у приватних колекціонерів та поціновувачів, невеличких торгових лавках, на «блошиних» ринках.
Від такої краси неможливо відвести погляд
Деяким роботам довелося здійснити багатокілометровий шлях у вантажних відсіках літаків, контейнерах морських суден, спеціальних автомобілях міжнародних служб доставки. Деякі мандрували до місця призначення у звичайних дорожніх сумках і, уявіть собі, дійшли цілими й неушкодженими, оскільки були ретельно запаковані.
***
Старовинні карети з екіпажами, потяги, авто, гондоли, пізнавані й невідомі історичні постаті, реальні або міфологізовані персонажі, численні вази, квіти, ніби щойно зірвані, мушлі, одна в одну зі справжніми — чи не в кожній роботі закладена своя багатосюжетна лінія, своя особливість, свій шарм.
У процесі обжигу заготовки майбутній витвір майстрів зазнає певних змін. Зокрема, фігурка дає усадку до 15 відсотків від початкових обсягів. Тим більшу повагу викликає довершеність обрисів людей, тварин, рослин, предметів ужитку, прикрас.
Ось композиція із застиглими мовби у стрімкому польоті скакунами — таке відчуття, що вони дійсно на мить відірвалися від землі. Ось екзотичні японські карпи койї у натуральну величину — ще мить і, здається, пірнуть на глибину. Ось застигли у бойовій стійці кремезні борці - мовби реальні, тільки зменшені у розмірах. Усе це — порцеляна.
Представлені в музеї і роботи українських майстрів. Колись вітчизняна школа порцеляни була досить популярна, й окремі твори нічим не поступалися закордонним. На превеликий жаль, жодне з виробництв на сьогоднішній день не збереглося. Та в експозиції є дуже виразні, знакові зразки, виготовлені у Коростені, Опішні, Дружківці, Сумах, інших містах.
Незабутнє враження лишає зал, що відтворює красу і ніжність людських стосунків — кохання, пробудження нового життя, материнства. Не даремно він має назву «Божествений»
І не тільки око милують скульптури. Є у порцеляни, виявляється, ще й свій голос, своя мелодика — одна з робіт справді… звучить, переливаючись, наче церковний дзвін. Дива, та й годі. Така її унікальна сила, харизматичність.
***
Зазвичай у музейних закладах доторкатися або навіть наближатися на певну відстань до експонатів не дозволяється — за цим прискіпливо спостерігають наглядачі. У цьому створено окремий куточок, де до кількох робіт можна торкнутися, щоб відчути їхню енергетику. Це зроблено для людей із вадами зору, а також найменших відвідувачів, адже дітям завжди кортить, побачивши щось незвичне, цікаве, спробувати його на дотик.
У більшості музеїв, де випало бувати раніше, заборонено фотографувати — спалах негативно впливає на експонати. Подібних обмежень на фотовідеозйомку у Швеця немає.
Час від часу ловиш себе на тривіальній думці, що переповідати — невдячна справа. Краще раз побачити, ніж сто разів почути, прочитати.
Увесь цей воїстину безцінний скарб Олександр Юхимович міг зберігати й удома. Так, як у своїх квартирах, маєтках роками тримають власні дорогі раритети інші колекціонери.
— Те, що ми усією родиною так довго і з любов"ю збирали, повинно стати надбанням киян і гостей міста, — каже він. — До нашого музею хочемо запросити кожного, й особливо тих, хто обпалений війною, щоб зігрівся душею, пригорнувся до мистецтва найвищого гатунку, поставши, як чарівний птах Фенікс, з попелу і, попри найтяжчі випробування, здобувши сил вистояти і перемогти…
Експонати до майбутнього музею Швець перевозив, піднімав і розставляв по залах разом з кількома сподвижниками — під ворожими ракетними обстрілами, незважаючи на повітряні тривоги, відключення світла, інші негаразди.
Зізнається, що робив це не заради зухвалої бравади, нехтування правил безпеки і ризики втратити все. Просто поставив мету і домігся її. Зупинитися на півдорозі, відкласти до кращих часів — означало б для нього зраду задавненій мрії. Цього допустити не мав морального права ані перед собою, ані перед рідними.
— Як отой нескорений майоліковий півник з Бородянки, що став символом стійкості, незламності, перемоги добра над злом.
Того півника теж подарували музею.
Швець хоче, щоб сюди міг прийти будь-хто. Особливо дітки, яким сьогодні вкрай важко. Можливо, важче, ніж дорослим. І щоб вхід для всіх без винятку був безкоштовним.
Він звертався до владних структур, державних чиновників. Просив небагато — власне, тільки на підтримку життєзабезпечення музею, утримання невеликого штату співробітників, оплату комунальних послуг.
Ніхто не відмовив. Ніхто й не допоміг. Оглядали експозицію, не стримували емоцій, погоджувалися, що таким топ-закладом могли б пишатися Відень, Амстердам, Барселона, Лондон, Париж.
А далі - тиша.
Знаю Швеця багато років: він наполегливий, упертий, перепони його тільки роззадорюють. Всеодно вихід знайде. І кошти надійдуть. І двері будуть відчинені для всіх. І кожен, хто прийде, відчує тут розраду, затишок, любов.
Навіть якщо знову вимикатимуть світло, й у залах буде холодно.
***
За три місяці, 18 травня, у світі відзначатимуть Міжнародний день музеїв.
Мабуть, цей допис був би доречним тоді. Але не втримався: до цієї дати надто багато часу, аби відкладати відвідини на потім. Та й життя, як показала війна, настільки швидкоплинне, непередбачуване, що краще прийти до диво-музею раніше.
Маю надію — це побачення пам"ятатиметься довго.
До речі, під кінець двогодинної екскурсії світло нарешті з"явилося і чергову тривогу відмінили.
Ніхто й не сумнівався, що так буде.
«Звичайнісінько!»
Для тих, хто ще вагається — три різноформатних відео
Дуже коротке:
Коротке:
Велике:
ЦИФРИ І ФАКТИ
- Приватна колекція є однією з найбільш повних у Європі та світі. Вона налічує понад 4 тисячі оригінальних експонатів.
- У чотирьох залах загальною площею 700 кв. метрів розміщено лише чверть зібраних робіт — 1100 унікальних виробів із порцеляни.
- Незважаючи на повномасштабне вторгнення російських окупантів, ігноруючи повітряні тривоги й ракетні обстріли, Олександр Швець власноруч протягом дев"яти місяців перевозив, піднімав і облаштовував експонати у залах музею.
- За приблизними оцінками, сукупна вартість виставлених творів сягає десятків (а можливо і сотен) мільйонів доларів США. Власник запевняє, що ніколи не займався точними підрахунками. І як би скрутно не було, за жодних обставин нічого не продаватиме.
- Музей знаходиться за адресою: Київ, Вознесенський провулок, 28. Ближча станція метро — «Контрактова площа». Контактний телефон: +380(97)9338533. Екскурсії проводяться українською мовою.
