Красуня. Такою її запам`ятаємо. Фото Олександр Яремчук
Життя стрімке і непередбачуване. Останні події показали — кожен день може виявитися останнім.
Хоча завжди лишається надія.
Навіть у такі трагічні часи, як зараз, сил додають спогади про недавнє минуле. Багато що, попри все, у ньому було щасливим. Є такі спомини й у мене. Про одну з цікавих сторінок, пов`язаних із авіацією, нагадала публікація у газеті, де раніше працював і якої вже немає.
Вона називалася «Як ми в Ісламабаді „Мрію“ розвантажували». Подаємо у перекладі на українську, анонсуючи нову рубрику «Це було ще до війни».
Отже…
Любиш кататися — люби й санчата возити. Це правило набрало реальних обрисів під час відрядження до Пакистану. Автора цих рядків та колег з двох українських телеканалів доля закинула практично в епіцентр потужного землетрусу 8 жовтня 2005 року.
Мало того, що до місця призначення діставалися довго, на перекладних. Так ще й вибиратися звідти виявилося справою непростою. Бо прямих рейсів з Пакистану до України і назад не було. Чартерні ж траплялися від випадку до випадку, за принципом «пощастить — не пощастить».
Однак якщо і випаде нагода, і тебе впишуть до політного завдання, це не означає, що прилетиш саме туди, куди треба.
Іноді, аби скоріше вирватися на Батьківщину, доводиться навіть змінювати амплуа. Перевтілившись, наприклад, з журналіста на… вантажника.
НЕСПОДІВАНА ВДАЧА ІЗ СЮРПРИЗОМ
Звістка про те, що невеличку групу українських журналістів з Ісламабада забере додому найбільший у світі транспортний літак Ан-225 «Мрія», дуже надихнула.
До того на ньому літав тільки один з нас — Валерій Герасименко з телеканалу ICTV, коли Міноборони України доправляло в Африку три бойові гелікоптери для наших миротворців, що там перебували.
Ну і кожному хотілося якомога швидше, без пересадок і пригод, дістатися додому, до своєї редакції, випередивши друзів-конкурентів, видати спецрепортаж з пакистанської землі. Де протягом півмісяця працював зведений рятувальний загін тодішнього МНС України, а розгорнутий поблизу афганського кордону наш мобільний шпиталь уже прийняв понад 8 тисяч потерпілих від землетрусу, надавши кваліфіковану медичну допомогу їм і хворим жителям містечка Бешам.
Та не все так сталося, як гадалось. На нас чекав сюрприз. Повідомили, що «Мрія» з гуманітарним вантажем хоч і сяде в Ісламабаді, столиці Пакистану, але далі має летіти чи то до Індонезії, чи то на Шрі-Ланку, забрати там великий вантаж, відвезти його у Західну Європу і лише потім, можливо, повернеться у рідний Гостомель. Якщо екіпаж не одержить нове термінове завдання.
Звичайно, шанс неочікувано опинитися у Південно-Східній Азії, куди ніхто з нас ще не літав, виглядала досить інтригуюче. Разом з тим він зривав і віддаляв обумовлені строки відрядження.
Від такої невизначеності ми трохи розгубилися.
ЗАСУКАВШИ РУКАВИ З АМЕРИКАНЦЯМИ
Близько 18.00 за місцевим часом літак приземлився в міжнародному аеропорту Ісламабада. Повільно, щоб не зачепити турецький «літерний» борт і санітарні вертольоти, зарулив на дальню стоянку. Підняв угору носову частину і «присів», розкладаючи вантажний трап. Прикордонники і митники дали відмашку — можна розвантажувати.
— А ви куди потім? — розшукав командира повітряного судна Анатолія Мойсеєва.
— Як куди? — здивувався той. — Додому, звісно.
— Це точно? — перепитав командира.
— Абсолютно! — підтвердив Анатолій Захарович.
А як же Індонезія? Як же Шрі-Ланка? Ясність вніс екіпаж. До деякої міри нам пощастило — дозвіл на проліт «Мрії» через свій повітряний простір не дали індуси (це робиться заздалегідь). Тож мандрівка до Південно-Східної Азії відпала сама собою. Втім, радіти знову було передчасно, оскільки виникла інша несподіванка.
З України літак привіз гуманітарний вантаж. Аж 168 тонн! Майже три залізничні вагони. Цю гуманітарку спочатку належало розвантажити. Льотчики сказали: за сприятливих обставин, із застосуванням техніки, для такої кількості знадобиться мінімум 17 годин. Мінімум! Ціла вічність…
У світлі прожекторів. Ан-225 став під розвантаження
Тішили себе надією, що «Мрія», перегородивши ледь не половину військового сектора аеропорту, змусить пакистанців прискорити розвантаження і швидко звільнити літак від гуманітарки. Логічно? Логічно.
Ми знову не вгадали — бо почалася вечірня молитва. Це там святе. А як же робота? Робота не вовк, нікуди не втече.
І тоді сталося неймовірне. Недалеко від «Мрії» знаходилося компактне наметове містечко американських військовиків — вони теж прибули до Пакистану допомагати ліквідовувати наслідки землетрусу. Ми побачили, як до трапу літака під`їхав солідний армійський трейлер з написом «Cherry» (у перекладі - «Вишенька»). З десяток кремезних янкі у рукавичках вишикувалися ланцюжком і взялися перекладати на піддони тюки з грубими солдатськими ковдрами, що прилетіли з України.
Деякий час ми лишень споглядали за тим, як вправно діють амери. А потім Ілларіон Павлюк з телеканалу К-1 підкинув цілком слушну ідею:
— Давайте і ми включимося. Раніше розвантажимо — раніше полетимо!
Хто б сперечався! І ми, не вагаючись, трохи потіснили бравих американських вояків. Ковдри були хрест-нахрест перев`язані тонкими, але міцними джгутовими стрічками. Вони боляче врізалися в долоні. Проте і без рукавичок ми призвичаїлися і брати тюки, і вантажати їх на піддони для «Вишеньки».
С ковдрами, запакованими у целофанові блоки, довелося сутужніше — ті весь час ковзали і намагалися роз`їхатися в різні боки.
Зрозумівши, що українська преса кинула їм виклик, янкі піддали жару. Трейлер запрацював ще швидше.
Він відвозив кілька повних піддонів на майданчик ліворуч стоянки і відразу повертався за новою партією вантажу. Згодом об`єднана бригада «Ух!» набула такого темпу, що «Вишенька» зашилася, і до неї додалася друга.
П`ЯТЬ ХВИЛИН НА ОБРОБКУ ТРЕЙЛЕРА
Місцевому керівництву, мабуть, хтось поскаржився, що прибулий літак з гуманітаркою розвантажують тільки американці та добровольці-журналісти. Приїхав якийсь поважний пакистанський полковник у польовій формі. Довго з кимось сварився, розмовляючи по рації, жваво жестикулював. Аж поки — матір Божа — на двох машинах не з`явилася підмога — чоловік 60 пакистанців у цивільному. Звідки їх привезли, ніхто так і не зрозумів. Ті теж кинулися до тюків з ковдрами. І почали разом з нами розвантажувати «Мрію».
— Певно, соромно стало! — припустили ми.
Живий конвейєр запрацював активніше. Ставши з обох боків літака, об`єднані спільною метою і спортивним запалом, люди настільки захопилися роботою, що довелося викликати третю «Вишеньку».
Уявіть собі епічну картину: потужні трейлери у світлі прожекторів один за одним наповнюються тюками, відвозять до місця складування, вивільняються і повертаються для завантаження новою партією. Спеціально зафіксував час — на обробку одного тільки механізму йшло у середньому менше 5 хвилин.
Не сказати, що ми дуже втомилися. Але на якомусь етапі зрозуміли, що потрібний ритм задано, і решту зроблять уже без нас. Після ковдр почали розвантажувати намети, блоки банок з консервами, пакети дитячого харчування, прального порошку. Робота кипіла. Трейлери під`їжджали до носового трапу відразу з трьох боків. Черево «Мрії» помітно вивільнялося.
Хай живе інтернаціональний труд!
…Коли ми відійшли трохи повечеряти і перепочити, то спробували вгадати, скільки ще часу може зайняти розвантаження. Вирішили, до 8−9 ранку впораються. А повернувшись на світанку, очам своїм не повірили — «Мрія» була практично порожня. І людей біля неї уже не було.
Ми порахували: замість 17 годин гуманітарку вивантажили менш ніж за 9. Оце так рекорд!
ШЛЯХ ДОДОМУ ЗАВЖДИ КОРОТШИЙ
І от на радість нам усім «Мрія» ожила. Екіпаж почав прогрівати турбіни. Нам наказали заносити у літак особисті речі. Відправили на верхню палубу, до бригади техніків. Там були і столики, і зручні крісла. Прямо салон!
Злетіли близько 6-ї за місцевим часом. Мені дали навушники, попередивши, щоб у перемовини не вступав і радіообміну не заважав, а просто слухав. Протягом польоту справді почув і дізнався чимало цікавого.
Летіли над Кабулом, підвертаючи на північний захід, ближче і ближче до рідної землі. Шлях додому завжди коротший.
Біля 10.00 по-київськи почали знижуватися. Торкнулися злітно-посадкової смуги м`яко. Слава Богу, прилетіли. Після задушливо-терпкого повітря пакистанської столиці базовий аеродром АНТК Антонова зустрів нас вітрюганом, колючими сніжинками, дрібним дощиком.
А все ж таки, вдома!
У старій лівреї. Ще без жовто-блакитних кольорів
Я віз з собою цілу купу номерів телефонів і записок з проханням передати привіти рідним, близьким, знайомим — зв`язку з Бешамом не було ніякого. Кому додзвонився — ті побачили своїх у телерепортажах.
…Велика справа — авіація. Потім, почувши слово з чотирьох літер «Мрія», завжди уявляв гігантське черево літака і людський конвейєр уздовж бортів, що звільняє його від гуманітарки. Сподіваюся, ті армійські ковдри зігріли потерпілих, про яких потурбувалася Україна.
І ще кілька штрихів на додачу.
- Максимальна злітна вага Ан-225 — понад 640 тонн.
- На рахунку суперваговика близько 240 світових авіарекордів.
- 6 було встановлено 2004 року під час доставки великогабаритного вантажу — обладнання для нафтопроводу загальною масою 217 тонн — з Праги до Ташкента.
- 2001-го літак підняв відразу чотири танки загальною вагою 253,8 т.
- «Мрія» занесена до Книги рекордів Гіннесса.
Олександр ІЛЬЧЕНКО, «Сьогодні».
7.11.2005. (Для тих, хто ще не зовсім добре володіє українською мовою, даємо посилання на російськомовний текст оригіналу.
ЇЇ НЕМА. АЛЕ ЩЕ БУДЕ!
На жаль, нашої гордості - найбільшого у світі літака більше не існує. 24 лютого 2022 року його варварськи знищили російські окупанти. Кілька днів цю інформацію неможливо було ні підтвердити, ні спростувати — базовий аеродром Гостомель, де знаходилася «Мрія», перебував під контролем ворога.
У те, що унікального Ан-225 вже не існує, важко було повірити. Почали з`являтися уривчасті відомості, що літак нібито в останній момент встиг вилетіти з Гостомеля до Західної Європи, і тимчасово перебуває там. На авіаційних форумах викладалися супутникові знімки — ось «Мрія» в ангарі, ціла і неушкоджена, напередодні вторгнення росіян в Україну, а ось — після, і теж без зовнішніх уражень. Це вселяло надію на те, що літак, можливо, й зазнав нападу, проте остаточно не зруйнований, живий. Однак за три дні було офіційно заявлено — «Мрія» загинула, про що свідчили фото з місця події.
«Мрія». Спаплюжена ворогом
Чи вдасться відновити, побудувати нову «Мрію» або ж добудувати її аналог? На це запитання сьогодні нема одностайної відповіді, оскільки війна триває, і говорити про це зарано.
Втім, гендиректор державного концерну «Укроборонпром» Юрій Гусєв запевняє: відновлення Ан-225 можливе, для цього знадобиться понад 3 млрд доларів США і більше п`яти років:
— Наше завдання — зробити так, щоб ці витрати покрила саме Російська Федерація, держава-агресор, яка завдала умисних збитків українській авіації та сектору вантажних авіаційних перевезень, — каже очільник. — Окупанти знищили нашу «Мрію», але мрію про вільну від окупанта Україну знищити неможливо. Ми боротимемося за нашу землю і дім до переможного кінця. І після перемоги обов’язково добудуємо нову «Мрію», яка багато років чекає на це у безпечному місці…
Це вже буде потім.
Після війни.
Обов`язково!
О.І.
Користувач Фейсбуку Justin Jundel це фото підписав символічно: «Легенда покинула нас. Однак я впевнений, що ми бачили свою мрію не востаннє. Тримайся, ми з тобою. Вітання з Лейпцига. Слава Україні! Слава українському народові!»
