Під час війни шукаємо розраду у художній та документальній літературі.
Домашня бібліотека, яку збирав протягом кількох десятиліть, зберігає чимало цікавих творів відомих авторів, колег-газетярів. Є і з дарчими підписами, гарними присвятами. Деякі твори — справжні раритети.
Гортаю одну з таких книг. Вона видана ще 2008 року. Називається — «20 кращих екскурсій Києвом». Авторка — колишній (і останній) головний редактор газети «Сегодня» Ольга Гук, з якою знайомий близько двох десятків років.
Ольга Михайлівна давно і віддано любить столицю, не з чуток знає її багату історію, посвячена у безліч переказів, легенд, таємниць міста, закохана у вулиці, бульвари, сквери, пам"ятники — від часів Київської Русі до сучасності…
Печерськ і Поділ, Бабин Яр і Ярославів Вал, Володимирська гірка і Пирогово — лиш невелика частина адрес, за якими авторка пропонує киянам і гостям міста здійснити захоплюючі подорожі, дізнатися маловідомі або зовсім невідомі факти, пов"язані з іменами видатних діячів різних епох, відомих письменників, художників, поетів, композиторів, зодчих.
***
Одна з ключових глав книги присвячена Владиславу Городецькому — талановитому архітектору світового рівня, який залишив по собі неповторні споруди, що збереглися й по сьогодні. Серед них такі прекрасні, як Дім з химерами, костел святого Миколая, Національний художній музей України, Караїмська кенаса тощо.
Київ. Дім з химерами
Дехто з істориків вважає його корінним киянином — настільки це славне ім"я зріднилося з нашим містом. Насправді ж Лешек Дезидерій Владислав Городецький був поляком, народився 1863 року на Поділлі, у селі Шолудьки, нинішньої Вінницької області. Після закінчення у 27-літньому віці Імператорської академії мистецтв у Петербурзі переїхав до Києва, дізнавшись про грандіозні плани масштабних архітектурних перетворень у славному місті на Дніпрі. Прожив тут аж три десятиріччя, прикрасивши за цей час наше місто так, пише Ольга Гук, як ніхто інший.
Був талановитим, і в той же час доволі незалежним, екстравагантним, навіть ексцентричним. Любив подорожувати екзотичними країнами, привозячи з цих мандрів неординарні творчі задуми, які успішно втілював у неперевершені витвори мистецтва. Вони стали справжніми візитівками Києва.
Після жовтневого перевороту Городецький, м"яко кажучи, не знайшов спільної мови з більшовиками і 1920 року був вимушений емігрувати до Польщі. Там він певний час працював в одному з міністерств. Згодом відома американська компанія запропонувала йому взяти участь у великому проєкті будівництва перських залізниць і відповідно роботу в Тегерані. Пропрацював він там недовго, збудувавши центральний залізничний вокзал і палац шаха. Помер 1930-го від серцевого нападу.
***
Своя історія з ім"ям Городецького була і у мене. Під час одного з відряджень до Ірану випала нагода побувати на римсько-католицькому цвинтарі Долаб, де його було поховано. Кладовище розташоване на околиці Тегерану. Разом з українським дипломатом приїхали туди під вечір, коли воно уже закривалося.
Але нам все ж таки пощастило розшукати могилу Городецького. Вона, до речі, знаходиться на одній з центральних алей, виглядала досить доглянутою, охайною, проте — без масивних ланцюгів, які, за словами мого супутника, хтось прибрав, оскільки раніше він їх там бачив.
Помітивши пізніх відвідувачів, до нас попрямував незнайомець із місцевих. Розпитав, хто ми, ненадовго кудись відійшов, і повернувся, тримаючи в руках ті самі ланцюги. Виявилося, це був доглядач цвинтаря. На ніч, аби не вкрали, він знімав їх, відносив у будиночок неподалік, а зранку встановлював на звичне місце.
— Раніше за могилою наглядав мій батько, а коли помирав, заповідав це робити мені, — сказав іранець.
На душі тоді стало тепло і щемно. Подумалось: стільки часу пройшло, а іранці віддають шану нашому славетному землякові.
Тегеран. Та сама могила Городецького
Відтоді спливло 15 років. Могила Городецького там же, де і була.
А на золоті перлини зодчества, залишені ним нащадкам у Києві, сьогодні спрямовані іранські безпілотники-шахеди.
Ця історія не тільки про архітектуру. І не лише про пам"ять.
Тим же, хто зацікавився книжкою Олі Гук, дам почитати. Тільки з поверненням.
315 сторінок про історію Києва від Ольги Гук
