МИ БУЛИ ЗАКОХАНІ У ЦЮ ГАЗЕТУ - авторська рубрика "Бувальця"

Сьогодні усі причетні до однойменної російськомовної газети «Сегодня» мали б відзначати ювілейний день її народження. За традицією так і було — щороку 16 грудня ми збиралися на своє законне свято, щоб у теплому колі друзів відчути себе часточками великої журналістської родини.

Власне, редакція й була спільною родиною, а не просто місцем роботи і заробляння грошей. Коректори, оператори, фотокори, кореспонденти, керівники профільних відділів, секретаріату, члени редколегії на чолі з першим головредом Олегом Нипадимкою виступали цілісним, амбітним колективом, талановитою творчою командою.

Тоді, 25 років тому, газетний ринок був насичений періодикою на будь-який смак. Жорсткі закони конкуренції вимагали від новачків здорової зухвалості, незвичних, нестандартних підходів у висвітленні подій, нешаблонної подачі інформації.

Стежимо за датами і пріоритетами… Загрози і прогнози

Інтернет тільки-но входив у повсякденне життя, і за основу було взято курс на новини. Що сталося, чому і що це означатиме — ось три головні питання, які треба було не лише поставити, а і відповісти на них якомога стисліше, лаконічніше. Чим коротше, тим краще. Про подробиці, нюанси можна було розповісти в наступному номері. А спочатку — тільки суть.

Коли траплялася якась неординарна, гучна політична подія, обов"язковою умовою були думки з цього приводу мінімум двох компетентних осіб (політиків, політологів, експертів). Це убезпечувало від односторонніх, упереджених коментарів, дозволяло читачеві самостійно розібратися, хто правий, а не нав"язувати чийсь погляд або оцінку апріорі.

Іноді фізично бракувало часу: графік здачі газетних шпальт був досить ранній, о 18.00, інакше черговий номер «Сегодня» не встигали розвезти з видавництва до вечірніх поїздів для відправки із залізничного вокзалу у регіони. Тож доводилося працювати оперативно — сьогоднішні новини післязавтра вже «скисали».

Упровадили рубрику «Спочатку вислухаємо вас», що невдовзі стала суперпопулярною. На редакційному телефоні чергували журналісти, які зранку приймали і записували читацькі дзвінки. Відразу ж зв"язувалися з відповідними відомствами, службами, управліннями, щоб отримати там експрес-коментарі. Читачів цікавило все: хто розгорнув незаконне будівництво або занапастив парк, чому раптово і без попередження змінили трамвайний маршрут, з кого питати за відсутність у будинку гарячої води, де полагодити телевізор або пральну машину. Не всі проблеми можна було вирішити швидко, але з контролю їх знімали лише після остаточного розв"язання. Звичайно, людям подобався такий зворотній зв"язок.

Фірмова чашка мрійників

Не цуралася газета і критики. Деякі публікації були надзвичайно гострі, зубасті. Нипадимка радів, коли йому телефонували високопосадовці з проханням не писати про якісь неприємні для них речі - повторював, що раз ті непокояться, значить, журналісти справді нарили щось злободенне. І стояв за них горою, дарма, що доходило до погроз і судових позовів про захист честі, гідності, ділової репутації.

Містила газета і більш великі за розміром, пошукові матеріали. Чи не в кожний номер ішли розлогі інтерв"ю з міністрами, нардепами, діячами культури, мистецтва, які були частими гостями редакції. Частими були авторські публікації про різноманітні професії, головними дійовими особами яких ставали самі газетярі.

Газета швидко набирала прихильників, набувала визнання й авторитет. Незабаром вона увійшла до першої п"ятірки видань з найбільшим тиражем.

Час невблаганний. У газетній роботі це особливо помітно.

Після Нипадимки, на жаль, уже покійного, були інші головні редактори. Разом з ними мінялося видання, поступово перетворюючись з новинного на таблоїдне. Щоденним газетам наступали на п"яти інтернет-ресурси, соцмережі. Нові часи потребували суттєвої перебудови всієї редакційної політики.

Творчий безлад. Зате все на своїх місцях

Для осучаснення обличчя «Сегодня», перезавантаження змісту, модернізації оформлення, впровадження західних стандартів було залучено іспанських фахівців. Багато що тоді здавалося незвичним, навіть нереальним. Але все ж таки протягом відносно короткого періоду газета практично безболісно перейшла на нові рейки під чудернацькою назвою ребрендінг: з"явилися нові розділи, рубрики, верстка, що вигідно відрізняли її від суперниць. Видання освоїло повноколірний формат, стало привабливішим, більш яскравим.

Запустили свою друкарню у Вишгороді. Перейшли на два випуски — всеукраїнський і київський. Організували власну службу продажу, щоб не залежати від примх Укрпошти.

Не уникаючи проблемних, резонансних тем, журналісти частіше стали писати про позитив — людей, які, попри життєві негаразди, не впали у відчай, не зневірилися, а перемогли складні обставини, здолали навіть недуги, показуючи приклад для інших. Розповідали про багатодітні родини, гуртом збирали їм одяг, взуття, іграшки, адресно відправляли тим, кому вони були конче потрібні.

Сім хвилин до ранкової планірки

Журналісти їздили у відрядження — не лише по всій Україні, але й за кордон, побувавши у багатьох куточках світу аж до самісінької Антарктиди.

«Сегодня» стала брендом, яким кожен з нас пишався і дорожив. Ми поспішали до редакції, а інколи і лишалися там до ранку, щоб, випередивши всіх, повідомити про якусь подію або людину так, як не зробить ніяка інша газета.

Ми були закохані в ту, яка обрала нас і яку не могли зрадити самі.

Іноді навіть не вірилося, що нам так пощастило — співпасти.

…Три роки, як наша газета не виходить. І тільки на деяких кіосках або розкладках про неї нагадує знайомий лого зі словами «Сегодня» — газета для всієї родини".

Можливо, хтось згадає її незлим тихим словом. І подякує - просто за те, що була.

(Фото з особистого архіву)