Предстоятель УПЦ КП Філарет дав велике інтерв'ю газеті «Сегодня». Він розповів про обман із томосом і контроль греків над ПЦУ. Як був «кандидатом від Політбюро» і чому не зміг очолити «рпц». Про пропозицію путіна і навіщо просив зняти анафему. Про вік, на який себе відчуває, і чутки про дітей.
Тривала розмова. За півтори години обговорили багато — від «рпц» до ПЦУ
Глава УПЦ КП Філарет: «Не було й мови, щоб я відмовився бути патріархом»
— Днями з’явилася інформація від представника ПЦУ, що перед грудневим собором вам призначили певні ліки, які погіршили ваш стан. Як ваше здоров’я сьогодні?
— Було, є і буде добрим. Приймав я ліки, вони не допомогли, і я від них відмовився.
— Ви не вважаєте, що це були якісь підступи ворогів?
— Ні. Це просто ліки, які мені не підійшли. Решта — спекуляції. Хочуть представити мене хворим, таким, що вижив із розуму, і тому відправити на спокій, щоб керувати церквою так, як вони хочуть. А точніше — так, як їм скажуть. Заради цього вся ця інсинуація — і про хворобу, і про старечість. Усе спрямовано на одну мету — відправити патріарха Філарета на спокій, ліквідувати Київський патріархат і керувати церквою так, як їм скажуть.
— А на скільки років ви себе відчуваєте внутрішньо?
— 50−60 років.
— Які були домовленості з вами перед отриманням томосу?
— Ставили умову, щоб я не висував своєї кандидатури на посаду предстоятеля нової української церкви. Це була вимога патріарха Варфоломія. Якщо я відмовлюся від посади — томос буде. Якщо не відмовлюся — томосу не буде. Переді мною стояв вибір. Я вирішив задовольнити прохання патріарха Варфоломія і прохання президента Порошенка.
Але була домовленість із президентом, що я фактично залишаюся керувати УПЦ КП, як і керував. А митрополит Епіфаній представлятиме українську церкву назовні.
Така домовленість була між мною і президентом Порошенком у присутності митрополита Епіфанія. Зараз він каже, що не давав такої обіцянки. Але якщо він зараз відмовляється, то чому не сказав ще тоді, у присутності президента, що якщо він буде предстоятелем, то патріарх Філарет не керуватиме церквою в Україні?
— А ви мали залишитися патріархом чи митрополитом?
— Лише патріархом. Взагалі навіть не було розмови про те, щоб я відмовився від сану патріарха. Я обраний довічно, причому Помісним собором — і не маю права відмовлятися від сану патріарха. Помісний собор у 1995 році обрав мене патріархом довічно.
— Тобто патріарх Варфоломій не обговорював із вами, що вимагає, аби ви зняли патріарший кукіль?
— Ми з патріархом про це не говорили. І взагалі відмовитися від патріаршества неможливо. Це все одно, що відмовитися від архієрейства. Якщо ти відмовляєшся від архієрейства, значить відмовляєшся від церкви, відмовляєшся від Бога. Я на такий крок ніколи не піду. Обрали мене патріархом — і я буду патріархом довічно.
Томос не той. Філарет заявив, що ПЦУ не стала автокефальною. Фото з архіву УПЦ КП
Філарет: «У січні ми побачили, що томос не такий»
— Скільки часу перед отриманням томосу вас переконували?
— Мене не треба було переконувати. Я сам орієнтувався в ситуації, яка складалася. Але мушу сказати: обманули. Обманули… Одне обіцяли, а зробили інше.
Так само і Вселенський Патріарх. Говорили про томос як про автокефалію. Звісно, кожен із нас розумів: якщо томос, то такий самий, як у всіх інших церков — грецької, румунської, болгарської, сербської, російської, польської. А отримали томос інший, із обмеженнями. Такий томос нас не задовольняє.
— Минуло пів року, перш ніж ви заявили, що томос не дає автокефалії. Чому чекали так довго і що стало останньою краплею?
— Я почав говорити про це одразу після того, як ми отримали томос. Адже до цього ми не знали його змісту. Думали, буде повна автокефалія, як в інших церквах. А в січні побачили, що отримали, і я вже тоді сказав, що томос не такий. А зараз просто почав говорити відкрито — що томос не той, на який ми очікували, і не такий, який мають усі інші автокефальні церкви.
Філарет: «Це ПЦУ від нас відокремилася, а не ми»
— І після цього ви вирішили відродити Київський патріархат?
— Не зовсім так. Ми домовлялися, що Київський патріархат не ліквідовується в Україні, а зберігається. Тому що я як патріарх продовжую керувати українською церквою. Київський патріархат не ліквідувався. Якщо не усувається патріарх, значить існує і патріархат!
Коли я побачив, що все спрямовано на ліквідацію Київського патріархату, тоді я скликав Помісний собор. Це найвищий орган управління церкви. На цьому соборі ми й вирішили підтвердити існування Київського патріархату, а постанову Об'єднавчого собору про його ліквідацію визнати недійсною. Тому на сьогодні УПЦ КП існує.
Від цього патріархату відокремилася так звана ПЦУ.
— Ви так це трактуєте?
— Коли утворилася ПЦУ? 15 грудня 2018 року. А УПЦ КП була створена у 1992 році. То хто від кого відокремився? Той, що існував 27 років? Чи той, якому лише пів року? Очевидно, що в основі ПЦУ лежить УПЦ КП. А отже — це ПЦУ відокремлюється від УПЦ КП, а не навпаки!
Фото з архіву УПЦ КП
— Зустрічався я з патріархом Варфоломієм кілька разів. У 1992 році. І за президента Ющенка: коли патріарх приїжджав в Україну у 2008-му, а також — на Фанарі в Стамбулі.
— Спілкувалися через перекладача чи ви знаєте грецьку?
— Через перекладача.
Філарет: «Я повністю довіряв Епіфанію»
— Спочатку Епіфанія називали чи не вашим родичем. Він вам завдячує своєю стрімкою церковною кар'єрою. Він досить швидко став вашою правою рукою. Чи сумнівалися ви в його кандидатурі, коли погоджувалися, щоб він став, нехай і номінально, главою ПЦУ? Чи були у вас інші кандидати?
— Я не думав, що Епіфаній такий, яким він виявився після того, як став предстоятелем. Я йому повністю довіряв і саме його висував. І він дуже швидко піднявся ієрархічною драбиною. І я давно намітив його своїм наступником. Тому й до статуту УПЦ КП внесли положення про намісника патріарха.
З Епіфанієм. Протягом багатьох років Філарет вважав його своєю правою рукою. Фото з архіву УПЦ КП
Але! Місцеблюститель — це не предстоятель і не патріарх. Потім собор обирає патріарха. Таким намісником я обрав митрополита Епіфанія.
Філарет: «Навіщо предстоятелю ПЦУ грецький єпископ?»
— Чи може Епіфаній самостійно керувати ПЦУ? Кажуть, що зараз до нього приставлений якийсь «наглядач» від греків — вікарний єпископ. Які його функції? Навіщо він потрібен? Чи можна говорити, що він контролює ситуацію і з ним потрібно все погоджувати?
— Мене це дивує. Якщо ПЦУ — автокефальна церква, то навіщо предстоятелю мати вікарним грека? Хіба в нас немає українців-архієреїв, які можуть бути вікарними? Чисто грецьких парафій в Україні немає. Є греки, які розсіяні по різних українських парафіях — переважно навколо Маріуполя Донецької області. Предстоятелю не потрібен грецький єпископ, тим більше вікарний. А якщо він є, значить має якусь мету.
Яка це мета? Інформувати патріарха Варфоломія про те, що відбувається в українській церкві. Це перше. Друге — вказівки, які надходять від патріарха Варфоломія, він має передавати предстоятелю. Ось такі функції має вікарний-грек. Чогось іншого бути не може.
Якщо предстоятелю потрібен вікарний, а він потрібен, то слід було обирати такого з українців. Тим більше що, як ми вже говорили, томос обмежує автокефалію української церкви. І ці обмеження ще більше посилюються присутністю грецького єпископа.
З екс-президентом. Філарет: ПЦУ не дотрималася обіцянок. Фото з архіву УПЦ КП
— Який ваш прогноз щодо ПЦУ? Наскільки вона життєздатна без державної підтримки, яку втратила після президентських виборів?
— В Україні має бути повністю незалежна від інших центрів церква. І вона буде, але не в статусі митрополії, а в статусі патріархату.
Патріархат у патріархаті бути не може. Не може бути Київський патріархат у складі московського патріархату. Так само не може бути Київський патріархат у складі Константинопольського (Стамбульського) патріархату.
Ми претендуємо на патріархат, а не на митрополію. Так, статус митрополії може бути автокефальним, як, наприклад, у польської та чехословацької церков. Але українська церква, яка є другою після російської за чисельністю, заслуговує бути не митрополією, а патріархатом.
Тому я переконаний, що патріархат є і буде. Українській державі потрібна незалежна церква. Виходячи з цього, я вважаю, що ПЦУ — тимчасове явище. Майбутнє — за Київським патріархатом.
Патріархату очікує і український народ, і духовенство. А нас понизили до статусу митрополії. І я знаю, що серед духовенства є незадоволення отриманим томосом. От якби нам дали автокефалію в статусі патріархату — це була б справжня автокефалія української церкви. І вона буде.
Філарет: «У майбутньому в Україні буде одна православна церква у статусі патріархату»
— Як ви відновлюєте Київський патріархат? Скільки парафій перейшли до ПЦУ, скільки повернулися?
— Ми офіційно існуємо як УПЦ КП. Станом на сьогодні маємо 6 архієреїв, є духовенство.
— А скільки було архієреїв до створення ПЦУ?
— 40. Тепер багато з них у ПЦУ. Як довго вони там будуть — я не знаю. Я знаю одне: Київський патріархат був, є і буде. Це — майбутнє української церкви. І в майбутньому це буде одна церква. Не буде ні московського патріархату, ні Київського, ні ПЦУ. Майбутнє — це єдина українська православна церква.
— Як ви думаєте, через скільки років це може статися?
— Це залежить від Бога. Церквою керує Христос. Це його церква. І він сказав: «Я з вами до кінця віку». Якщо Господь так сказав, значить він і керує своєю церквою, і керує нами.
Згадаймо історію Київського патріархату. У 1992 році він був малим, як гірчичне зерно. А став найбільшою церквою України (в УПЦ вважають, що саме вони — найбільша церква України. — Авт.). І виріс, як виростає з гірчичного зерна дерево. У майбутньому в Україні буде одна православна церква у статусі патріархату.
Філарет — про «рпц» КП та закордонні парафії
— Ви колись створили і Російську православну церкву Київського патріархату. Чи залишилися в РФ ваші парафії, монастирі, храми?
— «рпц» КП — це єпархії на території Росії, які увійшли до складу Київського патріархату. Вони і зараз залишаються в Київському патріархаті. Згідно з томосом, усі парафії та єпархії за межами України мають належати Константинопольському патріарху.
— І в результаті вони залишилися з вами?
— Константинополь намагався і намагається приєднати їх до себе. Але ці єпархії не хочуть бути в Константинопольському патріархаті й залишаються вірними УПЦ КП.
— У яких ще країнах є ваші закордонні парафії?
— США, Канада, Європа, Латинська Америка, Австралія.
— Ніхто з них не перейшов до ПЦУ?
— Ніхто не перейшов.
— Хто зараз фінансово допомагає УПЦ КП? Кажуть, що головний меценат зі Львова тепер допомагає ПЦУ.
— Київському патріархату ніхто не допомагав і не допомагає. Він існує на добровільні пожертви — і тільки. Бувають пожертви від окремих меценатів, але вони випадкові. Київський патріархат існує на власні кошти.
Володимирський собор. Головний храм УПЦ Київського патріархату. Фото з архіву УПЦ КП.
Філарет: «Старий чекіст казав мені: „Все, вам кінець, попи“»
— З 1966 по 1990 роки ви були патріаршим екзархом всієї України від «рпц». Що найчастіше згадуєте з того часу?
— Це були важкі роки. За часів Хрущова було гоніння на церкву. У 1966 році, щоправда, Хрущова вже не було, мене призначили екзархом. Парафії закривалися не десятками, а сотнями. І коли я став екзархом, я домігся того, що закриття парафій в Україні припинилося. Хотіли закрити Володимирський собор, Флорівський монастир і багато інших. У Києві залишилося всього 10 храмів. Коли я став екзархом, процес закриття зупинився.
— Як вам це вдалося? Через кого ви діяли?
— Вдалося, тому що я наполягав на цьому. Наприклад, коли я став екзархом, уповноважений — старий чекіст — казав: «Ви не повинні служити щонеділі у Володимирському соборі. Ваш попередник служив раз на місяць, і ви маєте так служити». Я ж відповів, що буду служити щонеділі, бо якщо він не служив, то, можливо, через неміч. Він був старий, а я — молодий. Якщо я не служитиму щонеділі, то який же я екзарх?
З цими чекістами я постійно вів дискусії. Був у мене якось розмова з тим самим уповноваженим. Він каже: «Все, вам кінець, попи. Бо у вас усе духовенство старе, ви вимрете, а молодого духовенства не буде. Крім того, у 1980 році ми вступаємо в комунізм, а в комунізмі церкви не повинно бути». На що я йому відповідаю: «Ми при соціалізмі живемо, будемо жити і при комунізмі». Він каже: «Ні, зараз ми вас просто терпимо, а при комунізмі терпіти не будемо». На що я відповів: «Якщо ви не будете нас терпіти при комунізмі, то комунізму не буде, а церква буде існувати. Бо Христос сказав: „Збудую Церкву Мою, і брами пекла не здолають її“». Ось так я боровся з цим.
З іншого боку, церква часто направляла мене за кордон. Я працював у комісії з міжнародних справ Всесвітньої ради церков, яка в ті роки була другою ООН, бо там обговорювалися ті самі питання, що й в ООН.
Я працював там у комісії з міжнародних справ. І там я відстоював інтереси своєї церкви і своєї країни — СРСР. З огляду на те, що я там працював, діяв, захищав інтереси церкви і держави, до мене ставилися з повагою і зважали на мою думку. Це допомагало мені захищати український екзархат.
Фото з архіву УПЦ КП
Як Києво-Печерську лавру вдалося повернути Церкві за СРСР
— А пам’ятаєте час, коли Києво-Печерську лавру відкрили для монахів?
— Лавра була закритою. Але коли готувалися до святкування тисячоліття хрещення Русі, я поставив у москві перед Радою у справах релігій питання про повернення Києво-Печерської лаври Церкві, щоб там відновили монастир. Заперечували лише Щербицький і Гришин (перший секретар московського міськкому партії). Інші члени Політбюро проголосували «за».
— А чому вони були проти?
— Вони були затятими й агресивними атеїстами. Вони не поставили підписів під цим рішенням. Але рішення про передачу було ухвалене. І до тисячоліття хрещення Русі Політбюро на чолі з Горбачовим ухвалило рішення — повернути лавру Церкві. Я приїхав до Києва, щоб отримати акт про передачу Києво-Печерської лаври. Щоправда, спочатку передали лише Дальні печери, а Ближні залишалися у віданні музею. Тобто лавру передали завдяки моїм наполегливим зусиллям.
Фото А. Яремчука
Філарет: «На виборах глави „рпц“ я був від Політбюро, а Алексій — від КДБ»
— У 1991 році ви розраховували очолити «рпц». Стали місцеблюстителем після смерті патріарха Пимена. І раптом — вас не обирають, і вам доводиться повертатися в Україну. Після цього ви починаєте боротися за автокефалію УПЦ. Можливо, вами тоді рухала образа?
— Ні. Я був обраний місцеблюстителем на засіданні Священного синоду таємним голосуванням. І цього ніхто не очікував! Тому що КДБ обрало місцеблюстителем і патріархом Алексія (Рідігера), а синод таємним голосуванням обрав мене. Це було для всіх несподіванкою. Тобто домовлялися, що буде Алексій, а став Філарет.
Але потім почалася «робота» КДБ, і архієреїв зрештою переконали голосувати за митрополита Алексія (Рідігера). Я знав, що патріарше служіння важке, тому молився Богові й покладав усе на Його волю. Якщо Він хоче, щоб я став патріархом — я був готовий понести цей важкий хрест. Якщо ж Богові це не угодно — то я не мав жодних претензій чи бажань.
Сталося так, як вирішило КДБ. Хоча Політбюро ЦК КПРС робило ставку на мене, як я потім дізнався кулуарно. Тобто ставлеником від КДБ був Алексій, а від Політбюро — я.
Пізніше у своєму оточенні путін сказав: «Ми помилилися, обравши Алексія патріархом. Треба було обирати Філарета. Якби Філарета обрали, Україна була б нашою».
Я не боровся за московське патріаршество, а підкорився волі Божій. Екзархом я залишався. Коли я став предстоятелем УПЦ, але в складі московського патріархату, я домігся того, що українська церква отримала статус незалежної й самостійної в управлінні. Той стан, який зараз має УПЦ МП, виник завдяки моїм зусиллям.
Чому я домагався розширення прав? Тому що Україна в складі СРСР добивалася розширення прав. І я під приводом того, що Україна отримує більше прав, хотів, щоб і церква отримала більше прав, але в складі московського патріархату.
Коли Україна проголосила себе незалежною, підтвердивши це на референдумі, я зрозумів: тепер нам недостатньо такого стану церкви. Ми провели Помісний собор, на якому вирішили, що УПЦ має бути автокефальною, і звернулися до москви з проханням надати нам томос про автокефалію.
Філарет: «У 90-х роках ми звернулися до „рпц“ за автокефалією. Нам не відмовляли, але й прохання не розглядали»
— І коли ви не отримали томос від Росії, тоді з’явилася ідея створення Київського патріархату?
— Ні. Коли ми звернулися з проханням про автокефалію до московського патріарха, він і не погодився, і не відмовив. Це рішення почали відкладати до Помісного собору. Потім усе тягнули й тягнули. Словом, наше прохання відклали, і томосу не дали. Це питання не піднімали, наше звернення не розглядали, справу затягували. Нам і не відмовляли, але й нічого не давали.
І водночас на мене почався церковний тиск. Мені незаконно, не за канонами, заборонили рукополагати єпископів. Потім позбавили архієрейства. Потім піддали анафемі. Тобто розпочалася боротьба проти мене, щоб я не активізував створення автокефальної української церкви. А чому я був таким наполегливим? Україна стала незалежною!
— Україна — так, але церква відокремлена від держави і політики.
— Це так, але церква відіграє і буде відігравати політичну роль. Наприклад, під час Другої світової війни Російська церква відігравала політичну роль, коли закликала боротися проти фашизму? Відігравала. І при цьому була відокремлена від держави. Так і зараз. У внутрішню політику церква не втручалася, але політичну роль у житті країни вона відігравала, відіграє і буде відігравати.
— Якою була роль першого президента України Леоніда Макаровича Кравчука?
— Леонід Макарович підтримував мене. Коли мені запропонували відмовитися від предстоятельства на Київській кафедрі й запропонували будь-яку іншу, навіть у Росії, тільки не київську, я запитав у Леоніда Макаровича: що мені робити? Відмовлятися чи ні? Він сказав: не відмовляйтеся від Київської кафедри. І народ не хотів, щоб я йшов. Тому я не відмовився і продовжую.
Таким чином, на Київській кафедрі я вже 53-й рік — із 1966 року. Жоден митрополит на Київській кафедрі і близько стільки не був! Один лише був 34 роки, а понад 50 років — нікого не було.
Фото з архіву УПЦ КП
Філарет: «Мене звинувачували: мовляв, не став московським патріархом — захотів стати київським»
— Чому після утворення УПЦ КП ви не стали патріархом одразу, а були «сірим кардиналом», заступником?
— Мене звинувачували в тому, що, мовляв, не став московським патріархом — захотів стати київським. Але я й київським спочатку не став. Першим патріархом був Мстислав (Скрипник, син сестри Симона Петлюри. — Авт.), другим — Володимир (Романюк).
— Чому так сталося?
— Не обрали. Але я не мав жодних претензій. Це доказ того, що я не прагнув патріаршества. Моєю метою було не патріаршество, а служіння церкві. І я служив церкві спочатку як екзарх «рпц», потім як заступник патріарха УПЦ КП, а вже згодом — як патріарх УПЦ КП.
— Чому «рпц» оголосила вам анафему не одразу? Не тоді, коли ви у 1992-му стали заступником предстоятеля УПЦ КП, не тоді, коли у 1995 році стали патріархом УПЦ КП. Чому анафему оголосили лише у 1997-му? Чекали, що ви повернетеся?
— Не знаю. Це було рішення Москви. Але анафему я не визнавав від самого початку, бо вона незаконна, необґрунтована.
— Чому необґрунтована? Адже ви самі окремо від цієї церкви створили свою?
— За це анафему не накладають. Анафему накладають за єресі, за тяжку провину перед церквою — за це. А я завжди служив церкві. А за те, що єпископ служить церкві, анафему не накладають.
— Так, догматичних розбіжностей не було. Але все ж ви не за благословенням патріарха створили Київський патріархат. Хіба не в цьому причина накладення анафеми?
— А московський митрополит Йов хіба за благословенням константинопольського патріарха проголосив автокефалію російської церкви?
— У XV столітті?
— Так, у 1488 році. Також не за благословенням. А тому що утворилося велике князівство Московське, яке захотіло мати свою незалежну церкву.
Щоб держава процвітала, вона повинна мати тверду й незалежну духовну основу. І це стосується не лише нас, а будь-якої держави.
Коли утворювалися балканські держави, вони також почали вимагати незалежності церкви. Тому українська церква нічого нового не вигадала. Ми йдемо тим самим шляхом, яким ішли і Росія, і Румунія, і Болгарія, і Греція, і Сербія — всі. Нічого нового тут немає.
Тому звинувачувати нас у порушенні з боку Московського патріархату немає жодних підстав. Нас незаконно утримували в складі Московського патріархату, а на мене ще й анафему наклали. Тому патріарх Варфоломій її зняв.
Філарет: «Про наступника поки не думаю»
— Після розриву з Епіфанієм, після відходу багатьох ваших соратників, які колись називали вас Учителем, чи думаєте ви зараз про наступника?
— Про наступника поки не думаю. Потрібно знову зробити Київський патріархат таким, яким він був.
— Як ви ухвалюєте важливі рішення? Священники, з якими ми спілкувалися, кажуть, що відкривають навмання Євангеліє й читають уривок, з якого отримують відповідь на своє запитання. Чи є у вас якийсь подібний метод?
— Ні. Я враховую обставини й інтереси церкви, оскільки служу їй, а також інтереси народу і держави. Цим я керуюся, ухвалюючи рішення. Але приймаю їх не одноосібно, а так, як того вимагають канони церкви — на синодах або соборах церкви.
Майбутнє. Філарет: «Вірю, що в Україні буде єдина православна церква». Фото з архіву УПЦ КП.
Про анафему, москву та пропозицію від путіна
— УПЦ спочатку вашими зусиллями розширила свої повноваження, потім — зусиллями Блаженнішого митрополита Володимира, тепер — Блаженнішого митрополита Онуфрія. УПЦ може відкривати парафії за кордоном, вирішувати свої внутрішні питання, скликати Синод. Тобто має більшу самостійність, ніж ПЦУ?
— Широких прав УПЦ домігся я. І те, чого домігся, є зараз в УПЦ. Неправда, що митрополит Володимир Сабодан розширив права, які були надані мені як предстоятелю. Нічого нового вони не привнесли. Навпаки, стали ще більш залежними від москви, ніж були на початку 1990-х.
— У чому це проявляється?
— Вони слухають москву, а я слухаю Україну. Я слухав український народ і Україну, а вони слухають москву. Я теж певною мірою її слухав, коли був у складі московського патріархату. Але працював я завжди на благо української церкви — як будучи екзархом «рпц», так і будучи патріархом УПЦ КП.
— Деякі священники УПЦ дивуються: «Нас називають московськими попами, а ми й у москві ніколи не були, українською говоримо, молимося за Україну». До речі, намісник Києво-Печерської лаври, митрополит Павло, в інтерв'ю нашому виданню тепло відгукувався про ті часи, коли ви були екзархом, казав, що ви дуже переживали за Лавру. Він припускав, що якби ви повернулися в лоно тієї церкви, де отримали сан, то з вас би зняли анафему і повернули духовні регалії як колишньому Блаженнішому. Чи думали ви колись про такий крок?
— Річ у тім, що я звертався до патріарха Кирила, щоб він визнав недійсною анафему, накладену на мене у 1997 році, і на архієрейському соборі вони вирішили: якщо я повернуся в підпорядкування московського патріарха, тоді знімуть анафему.
Звертався я не тому, що мене турбувала анафема. Для мене її не існувало. Я звертався для того, щоб не було в Києві протистояння між Київським і московським патріархатами. Щоб ми, належачи до різних церков, служили разом, спілкувалися і мали братні стосунки. З цією метою я і звернувся до московського патріарха щодо зняття анафеми. На це архієрейський собор не пішов.
— А коли ви зверталися?
— Приблизно у 2012 році, точно не пам’ятаю. До речі, за часів президентства Януковича до мене надсилали представників путіна і пропонували повернутися до московського патріархату та стати предстоятелем усієї православної церкви України. Я відмовився.
Філарет: «У якийсь момент я раптом відчув приплив нових сил»
— 90 років — поважний вік. Як ви зберігаєте сили? Можливо, є якась страва, що додає вам енергії?
— Життя людини — в руках Божих. Від Нього залежить, але й від нас багато залежить, наприклад, як ми живемо. Треба їсти, щоб жити, а не жити, щоб їсти. Я їм, щоб жити. Улюбленої страви не маю. Я слухаюся лікарів і виконую їхні вимоги, а головне — Бог дає сили.
У якийсь момент я раптом відчув приплив нових сил. І подумав, що, мабуть, Господь дає мені сили, щоб далі боротися. Тому й маю ці сили.
«Я міркував: якщо матиму сім'ю, то не буду вільним»
— Ходять чутки, що у вас є діти. Дехто каже: ну і добре, он і католики скасовують целібат…
— Дітей немає, це неправда. У цьому мене звинувачували у 1992 році на архієрейському соборі, і я довів, що це все неправда.
— А хотіли б, щоб були діти?
— Ні. Я обрав монаший спосіб життя у 1949 році, коли закінчив перший курс академії, і тоді розмірковував, який шлях обрати — монаший чи сімейний. Тоді арештовували наших професорів і студентів. Я пам’ятав і 1930-ті роки. І міркував так: якщо я матиму сім'ю, то не буду вільним, буду залежним від сім'ї. А час був важкий. А якщо оберу монашество — буду вільним. Тому я обрав монаший спосіб життя.
І щойно я так вирішив, як через 15 хвилин приходить послушник від намісника Троїце-Сергієвої лаври і пропонує мені вступити до монастиря. І я побачив у цьому руку Божу. Значить, Йому було угодно, щоб я йшов цим шляхом. Я в монашестві 69 років, і в мене ніколи не виникало думки, що я обрав неправильний шлях. Тому всі ці розмови про дітей і дружину — вигадки.
— Ви народилися в Донецькій області. Ваше село Благодатне зараз на підконтрольній так званій «ДНР» території. Як ви думаєте, коли закінчиться війна і як вона може завершитися?
— Коли — це знає тільки Бог. Але те, що війна закінчиться, — знають усі. І те, що Донбас залишиться в Україні, і Крим — про це говорить увесь світ. Тому рано чи пізно і Донбас, і Крим будуть українськими.
— З ким із сильних світу цього ви зустрічалися? І хто справив на вас особливе враження?
— Я зустрічався з тисячами видатних людей по всьому світу — з президентами, королями, прем'єрами, сенаторами, церковними діячами. Когось одного навіть не можу виокремити.
— Про що мрієте?
— Про Царство Боже. Щоб після смерті потрапити туди. Про це мрію, про це молюся і заради цього працюю.
